Гідроелектроенергія доволі поширена у Ванкувері, завдяки сприятливому географічному розташуванню близько океану, заток, річок та озер. А першу гідроелектростанцію було збудовано ще на початку 20 століття над озером Бунтцен, що у той час стало справжнім проривом у галузі енергетики. Детальніше на vancouver-name.
Будівництво електростанції
Попередником BC Hydro була компанія BCERC, яку заснували у 1987 році. Попри те, що всі основні рішення виходили з Лондона, головним у вирішенні енергетичних питань Північної Америки було назначено Йоганнеса Бунтцена, якого згодом прозвали “батьком” електрики в Британській Колумбії.
Саме під його керівництвом восени 1901 року почалось будівництво першої електростанції на Нижньому материку Британської Колумбії. Для її роботи спеціально було створено тунель з озера Кокітлам у до озера Прекрасне, яке згодом перейменували в озеро Бунтцен. Його довжина складала 3,6 кілометра. Він проходить через гору Орла, а до його створення було залучено дві команди працівників, які прокладали шлях з двох кінців, та зустрілись на середині з похибкою у три чверті дюйма. Таку технологію не використовували раніше. Для прокладання тунелю необхідно було пройти через 2,4 милі суцільного граніту.
І хоча такий спосіб вважався інженерним дивом, працівники перебували у жахливих умовах. Вони працювали в три зміни, по 24 години. Часто траплялися аварії та смертельні випадки.
Перша вироблена енергія
Тунель і електростанція були завершені в надзвичайно короткий термін. У червні 1903 року станцію урочисто відкрили та запустили у роботу. Їй присвоїли ім’я Йоганнса Бунтцена.Спочатку на проєкт планувалось виділити 800 000 доларів, але в кінцевому підсумку зведення гідроелектростанції коштувало 1 200 000 доларів.
Через два дні вся електроенергія Ванкувера постачалась з нової електростанції. Тогочасна провінційна газета надрукувала статтю під назвою “Відмовляються від пари на користь гідроелектроенергії”. Адже до 1903 року електропостачання для живлення трамваїв, міжміських поїздів, вуличного освітлення здійснювалось завдяки тепловій електростанції, що розташовувалась на західній стороні Мейн-стріт, між вулицями Джорджія та Пріор у Ванкувері.
Попит на електроенергію в метро Ванкувера зростав швидше, ніж очікувалось. Через два роки після завершення будівництва Електростанції №1 компанія була змушена встановити додаткові генератори. Згодом, аби забезпечити всі потреби міста у електроенергії було збудовано Електростанцію № 2 у 1914 році. Вона була зведена у готичному стилі.
Спочатку двома електростанціями керувала та обслуговувала невелика спільнота робітників, які жили поблизу. Поряд з Електростанцією №1 була побудована школа для дітей робітників. А харчові продукти вони отримували з щотижневої доставки човном.
У 1953 році електростанції були автоматизовані та потреба у обслуговуванні людьми відпала.
Використання гідроелектростанції
Електростанція №2 була закрита в 1950-х роках. Кілька разів вона використовувалась у ролі знімального майданчика, частіше для фільмів жахів, через риси, притаманні готичній архітектурі. Її приміщення можна впізнати у фільмах “Роксанна”, “Лейк-Плесід”, “Фредді проти Джейсона” і телевізійному мінісеріалі 1990 року, заснованого на книзі “Воно” Стівена Кінга. Адже Пеннівайз, лиходійний клоун у фільмі “Воно”, проводить багато часу в каналізації, а стара електростанція стала ідеальним місцем для його лігва.
Електростанція №1, яка все ще зберігає частину оригінального обладнання, залишається найстарішою гідроелектростанцією Британської Колумбії, що працює.
